Народився 5 липня 1991 року у м. Кременчуці на Полтавщині.

Закінчив Кременчуцьку загальноосвітню школу № 3.

Станом на 2014 рік навчався на 5-му курсі Інституту механіки і транспорту Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського.

Учасник Революція гідності. Брав участь у різноманітних патріотичних акціях, перейшов на спілкування українською мовою. Дедалі частіше казав тренеру, що планує захищати Україну зі зброєю у руках.

Проходив службу у загоні Окремому загоні спеціального призначення НГУ «Азов» (позивний — «Пістон»).

В 2015 році брав участь у жорстоких боях за с. Широкине, а коли це дозволяли обставини – поєднував службу зі спортом.

З 24 лютого 2022 року, тобто з початку російське вторгнення в Україну, командир взводу старший лейтенант Максим Кагал, разом з побратимами, боронив м. Маріуполь. Його завданням було стримувати просування російських окупантів. Зокрема, 5 березня 2022 року, Максим очолив зведений підрозділ, який зумів ущент розбити ворожу БТГ і змусив рашистів ганебно тікати. Це при тому, що ворогів було вп’ятеро більше. Противник накривав українських захисників щільним артилерійським вогнем із суші та моря, але українським захисникам вдалося знищити щонайменше 2 танки, 4 бронетранспортери, 2 самохідні артилерійські установки та близько роти піхоти.

Згодом Максим очолив групу «азовців», яка знищила командний пункт загарбників у одній із маріупольських п’ятиповерхівок. Під час «зачистки» Максим йшов попереду, надихаючи підлеглих своїм прикладом, особисто знищував рашистів вогнем та гранатами, а одного із них захопив у полон. Вороги виявилися спецназівцями путінської військової розвідки.

У бою двох «азовців» було тяжко поранено, і вони не могли пересуватись, проте Максим швидко надав їм першу медичну допомогу та організував евакуацію.

Загинув 25 березня 2022 року в результаті розриву ворожої авіабомби під час штурму ворогом наших позицій на околиці м. Маріуполя.

Похований 16 січня 2023 року в рідному місті Кременчуці на Алеї Героїв Свіштовського кладовища